9 КЛАСС
ВОЛЬТЕР
ПРОСТАК
Во Франции у моря расположился небольшой монастырь Горной Богоматери. К берегу пристал корабль из Англии. Красивый черноволосый парень соскочил на землю. Он очень понравился Керкабонам - приору и его сестре.
Его пригласили в гости. Оказалось, что он гурон, не знает отца и матери. Когда в Гуронії (Вольтер эту страну придумал) его захватили в плен. А зовут его Простодушный, потому что он на самом деле очень искренняя простая душа.
К Керкабонів посетило очень много людей, всех заинтересовал этот красавец. Конечно, особенно девушек.
Не таясь, юноша рассказывает про свою любимую волшебную Абакабу, которую, к сожалению, съел медведь.
Обычаи в Гуронії очень дикие. Например, родственники Абакаби хотели съесть парня из другого племени. Но Простодушный освободил его и нашел в нем верного друга.
Все в восторге от этой доброй души. Узнав, что гурон некрещеный, священник немедленно хочет сделать из дикаря христианина, но тот отказывается, потому что ценит свою языческую веру.
Спать юноша расположился прямо на полу, а утром пошел охотиться.
В знак благодарности он решил подарить приору оберег, который носил на шее. Это был двойной портрет мужчины и женщины. Приор узнал в них своего брата-капитана и его жену, которые много лет назад уплыли в Канаду. Священник и его сестра решили, что молодой гурон - их племянник. Родители, видимо, погибли, а малыша воспитала няня-гуронка.
Простодушный остается в Бретани. Приор дает ему почитать Евангелие. Гурон проникается несчастной судьбой Христа и даже собирается убить Пилата, но ему объясняют, что вся эта печальная история произошла очень давно.
Простодушный поверил в священную книгу. Но следствием этой веры было то, что он решил, например, сделать обрезание, потому что в Библии все были обрезаны. Потом на исповеди он начал трясти и бить монаха, ибо рассудил, что если он рассказал монаху о свои глупые поступки, то должен сделать то же самое.
Креститься он желал только в речке, залез в воду и стоял там, отказавшись идти в церковь.
Мадемуазель де Сент-Ив уговорила его пойти в церковь. Гурон очень нравился ей и отвечал взаимностью. Так девушка стала крестной матерью юноши. Простодушному дали имя Геракл.
Геракл решил жениться на мадемуазель де Сент-Ив. Она согласилась. Но оказалось, что брак между крестником и крестной запрещено церковью. Разрешение может дать только Папа Римский. Это кажется Простодушному очень странным: зачем ему разрешение какого-то старикана, который живет очень далеко и даже не знает ни гурон, ни волшебной бретонки.
Жениться, по пониманию Простодушного, означает заниматься любовью. Он даже ворвался в спальню мадемуазель, чтобы немедленно «жениться». Но девушка сопротивлялась, потому что хотела, чтобы все было по закону. «Зачем законы, судьи, бумажки, - думает юноша, - когда люди честные?»
Мадемуазель отправили в монастырь. Гурон бродил вокруг и мечтал о похищении.
На поселок нападают англичане. Простодушный с кучкой солдат молниеносно отбивает нападение. Ему достался трофей - кошелек адмирала. Приор понимает, что судьба племянника быть не священником, а военным.
Простодушный отправляется к королю в Версаль. Он думает, что король женит его с любимой. Гурон встречается с гугенотами, которые бегут из страны, потому что их преследуют. Простодушный говорит, что безрассудно королю выгонять людей, полезных для государства, только за то, что они не признают Папы.
Геракл не может понять, почему ему нельзя встретиться с королем немедленно. Почему надо идти от вельможи до вельможи для того, чтобы получить вознаграждение за победу над англичанами?
Иезуит, что подслушал беседу гурон с гугенотами, пишет на него донос. Бедного парня, хоть он отчаянно отбивается, садят в тюрьму.
В Бастилии он оказывается вместе с философом-янсеністом, который сидит за свои убеждения. Философ дает своему молодому товарищу книги. Очень умный, гурон изучает физику, историю, математику. Но Простодушному многие вещи кажутся предрассудками и бессмыслицы. Его глазами Вольтер критически смотрит на современную ему науку и мораль.
На все деньги гурон накупил книг и стал записывать свои мысли.
Философ Гордон поражен тем, как верно мыслит это дитя природы.
Обсуждают узники и литературу. Влюбленного более всего поражают рассказы о любви. Но из пьес он выбирает «Тартюфа» Мольера, потому что понимает, что именно Тартюф посадил его в тюрьму.
Вызволять любимого из темницы приезжает мадемуазель де Сент-Др. Она ходит от одного вельможи к другому, надеясь, что очаровательной девушке не откажут. Один из вельмож согласился помочь, но стал добиваться любви мадемуазели. Девушка не согласилась, она была в отчаянии.
Но женщина, в доме которой она остановилась, говорит, что очень часто путь к высокому званию мужчин идет через постель жены или возлюбленной. Вельможа присылает волшебной бретонцы драгоценные серьги и приглашения в гости. Он показывает ей бумаги, в которых - освобождение ее возлюбленного из тюрьмы и чин лейтенанта для него. Мадемуазелі. не могла сопротивляться. В объятиях министра она представляла, что ее обнимает Простодушный.
Девушка спасла не только своего возлюбленного, но и его друга-философа. О цене, которой далось освобождение, она не сказала, но часто заливалась слезами, вспоминая свой грех. Вольтер называет ее великодушной грешницей. Бриллиантовые серьги мадемуазель оставила своей приятельнице из Версаля, и приехала в карете их вернуть. Девушка бросила драгоценности на пол: «Пусть человек заберет их себе или подарит вам! Мне они не нужны!»
Девушка каялась так отчаянно, что заболела. Она призналась во всем своему любимому. Он простил ее от всего сердца и сказал, что любит ее.
Но несчастная уже не смогла выздороветь. Мадемуазель де Сент-Ив умерла. Вельможа, что стал причиной ее смерти, приехал, чтобы увидеть волшебную бретонку, которая поразила его в самое сердце своим гордым отказом от драгоценного подарка. Но увидел скорбную процессию и гроб.
Он признался во всем Простодушному и выразил желание искупить свою вину. Гурон сначала хотел убить вельможу, но потом гнев его поутих.
Герой повести стал замечательным, очень отважным офицером.
Его друг философ получил приход и жил мудро и счастливо. Его обычной поговоркой было: «Нет худа без добра!»
Зміст твору (скорочено)
Глава І
Про те, як приор храму Гірської Матері Божої і його сестра зустріли гурона.
Одного разу святий Дунстан, ірландець за походженням, відплив від рідних берегів і дістався французької бухти Сен-Мало. Там він заснував невеликий монастир, який нарік Гірським пріоратом, і повернувся до Ірландії. А прихід цей існує і донині.
У 1689 році, 15 липня увечері, абат де Керкабон, пріор храму Гірської Божої Матері, вийшов на прогулянку разом зі своєю сестрою панною Керкабон. Абат був хорошим священиком, але прихожани любили його не тільки за це, а й за те, що був єдиним серед священиків цієї місцевості, якого після вечері в колі друзів не доводилось переносити у ліжко на руках.
Абат де Керкабон уславився не тільки досконалим знанням богослов"я, а й прихильним ставленням до творчості Рабле.
Панна Керкабон ніколи не виходила заміж, хоча і мріяла про це. Для своїх сорока п"яти років вона виглядала достатньо свіжою, була доброю, співчутливою і богобоязливою.
Прогулюючись узбережжям, брат з сестрою згадали ще одного свого брата, який у 1666 році разом зі своєю дружиною відбув на військову службу до Канади і загинув там. На батьківщину дійшла звістка про те, що його дружина теж загинула там (її з"їли ірокези).
Під час прогулянки брат з сестрою побачили англійське суденце, яке привезло на продаж у цю місцевість деякі свої товари. Серед прибулих був статний юнак, який привітно кивнув панні. Юнак привернув увагу брата і сестри своїм незвичним одягом, оскільки одяг на ньому був коротким, взутий він був у легкі сандалії, а довге волосся було заплетене в коси. В руках він тримав пляшку з барбадоською горілкою, склянку і сухарі. Юнак пригостив горілкою священика і його сестру. Оскільки він говорив чистою французькою мовою, то було зрозуміло, що він не англієць. Юнак пояснив, що він гурон, чим викликав здивування панни Керкабон оскільки мав білу шкіру, що відрізняло його від індіанця - Гурон погодився відвідати брата і сестру. Сусіди абата, дізнавшись про гурона, з"їхались до нього в гості. Юнак познайомився з сестрою ще одного священика, абата де Сент-Ів, молодою і вродливою дівчиною.
Присутні дізнались, що гурона було взято в полон англійцями, хоча він і бився завзято. Проте його хоробрість була до вподоби навіть супротивникам, тому гурона відпустили, запропонувавши при цьому побувати в Англії, на що він погодився, бо любив подорожувати. Юнак не пам"ятав своїх батьків. А французьку мову він вивчив від одного полоненого, коли був ще підлітком, удосконалював її від одного гугенота³, хоча найбільш йому до вподоби рідна гуронська мова.
Юнак повідав присутнім про своє кохання до гуронки Абакабу, заради якої поборов іншого індіанця. І хоча батьки коханої хотіли з"їсти поверженого, юнак відпустив його. Проте щастя юнака не було тривалим, оскільки його кохану з"їв ведмідь.
Мадемуазель де Сент-Ів потайки раділа, що у юнака більше не було коханої.
Юнака звали Простодушним, він сподобався всім присутнім гостям абата, і вони вирішили його охрестити.
¹ Отець Кенель - янсеністський теолог, якому Вольтер з цензурних міркувань приписував свою повість.
² Гурони - плем"я індіанців Північної Америки.
³ Гугенот - протестант.
Глава II
Гурона Простодушного визнано родичем
Простодушний прокинувся дуже рано, вполював багато дичини і приніс її гостинним господарям. На згадку про себе він залишив їм свою найбільшу коштовність - талісман, який він носив на шиї. Подарунок складався з двох невеликих портретів, на яких абат впізнав свого брата-капітана та його дружину. Після багатьох питань, які брат і сестра поставили гурону, вони переконались, що Простодушний - їхній племінник.
Юнак зізнався, що знає творчість Рабле і Шекспіра, проте не знайомий з Біблією, такою необхідною для його хрещення книгою. Панна де Сент-Ів увесь час дивилась на Простодушного, не звертаючи уваги на сина судді, з яким її щойно познайомили.
Глава III
Гурон, названий Простодушним, прийняв християнство
У Простодушного була добра пам"ять, він швидко вивчив напам"ять Новий Заповіт, але не міг відразу усвідомити його зміст, бо не знав, що події, відображені там, відбулись більше як 1690 років тому. Після тлумачень свого дядька, юнак погодився стати християнином. Проте не міг збагнути, що за такий тривалий час обряд Хрещення зазнав змін, у католиків не проводиться обрізання, і слова апостола Якова «зізнайтесь одне одному у своїх вчинках» слід розглядати як заклик до покаяння. Не розібравшись у словах Євангелія, гурон ледь не призвів себе до операції і ледь не побив ченця, примушуючи його зізнатись у гріхах. Проте ці дивацтва було вибачено, бо подія хрещення гурона сприймалась найбільш значимою. Але в час, призначений для хрещення, гурон зник, його випадково побачили панни де Каркабон і де Сент-Ів, коли він стояв посеред річки, схрестивши руки на грудях.
Глава IV
Простодушного охрестили
Простодушний пояснив пріорові й абатові, що він, стоячи посеред річки, чекає хрещення. Всі присутні почали вмовляти його вийти з води, бо обряд має відбутися в церкві, проте юнак відмовився, посилаючись на Євангеліє, розпочав суперечку навіть з епіскопом. Тільки панна де Сент-Ів змогла переконати юнака. Церемонія хрещення відбулася дуже урочисто. Панна де Сент-Ів стала хрещеною матір"ю Простодушного. Новохрещеного назвали Геркулесом.
Глава V
Простодушний закохався
Коли гості роз"їхались, Простодушний і панна де Сент-Ів залишились удвох. Не зволікаючи, юнак зізнався своїй обраниці у коханні. Вона обіцяла поговорити зі своїм братом про свою згоду, а юнакові радила заручитись підтримкою дядька і тітки. Проте юнак відповів, що не потребує згоди своїх родичів, бо звик усе вирішувати сам.
Наступного дня під час сніданку пріор звернувся до племінника з пропозицією допомогти йому стати іподияконом, перевести на нього свій прихід, бо спадщина, залишена юнакові від батьків, не могла забезпечити йому належного життя.
Племінник, у свою чергу, відмовився від дядькової пропозиції, зізнавшись у своїх намірах одружитись з прекрасною де Сент-Ів. Дядько з досадою пояснив племінникові, що цей шлюб неможливий, бо одруження на хрещеній матері є великим гріхом.
Простодушний з обуренням відповів дядькові: «У книзі, яку ви мені подарували, ніде не говориться, що одружуватись з дівчатами, які допомогли вам охреститись, грішно. Щодня, як я запримітив, у вас тут відбувається безліч речей, про які не пишеться у вашій книзі, і не виконується нічого з того, про що там сказано; це, зізнаюсь, і дивує мене, і сердить». Простодушний попередив дядька у своїх намірах розхреститися, якщо не буде дозволу на цей шлюб.
Тітка ж висловила сподівання на дозвіл папи, внаслідок чого їхній племінник міг би бути щасливим зі своєю обраницею. Юнак ладен був їхати до папи по дозвіл на шлюб, хоча і дивувався владі людини, яка живе в іншій країні, говорить іншою мовою, проте від якої залежить його щастя.
Суддя, який в цей час увійшов до кімнати, страшенно розлютився, бо хотів оженити на панні де Сент-Ів свого дуркуватого сина.
Глава VI
Простодушний поспішає до коханої і шаленіє
Діставшись будинку абата де Сент-Ів, Простодушний спитав у старої служниці, де знаходиться кімната її панни, і вскочив туди. Побачивши кохану, юнак швидко підбіг до її ліжка, пояснивши зляканій дівчині, що прийшов оженитись на ній. Мадемуазель де Сент-Ів сумлінно відбивалась від нападника, аж доки на допомогу їй не прибіг її брат абат зі своєю ключницею, слугою та ще одним священиком.
Юнак пояснив присутнім свою поведінку виконанням обіцянок і законів честі, звинувативши кохану у порушенні цих законів.
Абат намагався розтлумачити запальному юнакові мерзенність його поведінки, яка суперечить нормам цивілізованого світу, адже для вступу в шлюб необхідно мати угоду, скріплену священиками, свідками, нотаріусами. На що Простодушний відповів: «Ви, виявляється, занадто безчесні люди, оскільки вам потрібні такі перестороги». Найбільше вразило юнака те, що доброчинністю тут вважали покору. Він був занадто кмітливим, щоб не відчути улесливості в словах абата, але повірив його обіцянкам. Тільки вплив прекрасної де Сент-Ів допоміг присутнім видворити небажаного гостя. Порадившись із суддею, абат вирішив відправити сестру в монастир.
Повернувшись до дядька, Простодушний відверто розповів йому про все, що відбулось, вислухав научення, які ніяк не вплинули на його почуття. А наступного ранку знову вирішив відвідати кохану. Дізнавшись від судді, що дівчина знаходиться в монастирі, Простодушний вирішив їхати туди, але був страшенно приголомшений тим, що монастир являє собою своєрідну в"язницю для молодих дівчат. Закоханий юнак вирішив підпалити монастир і викрасти з нього кохану або згоріти разом з нею. Панна Керкабон втратила надію на те, що її племінник стане коли-небудь піддячим.
Глава VII
Життя втратило для Простодушного сенс. Він то ненавидів себе, свою вітчизну, всю Нижню Бретань (провінцію, де проживав), своє хрещення, то благословляв усе те, що пов"язувало його з коханою. Він то хотів спалити монастир, то відступав від рішення, щоб не зашкодити коханій
Підходячи до берега, Простодушний почув биття барабанів і людський галас. Виявилось, що англійці причалюють до берега, а про їхні наміри ніхто не знає. Тоді гурон підбіг до човна і поплив до адміральського корабля. Англійці посміялись з юнакових запитань про їхні наміри, напоїли Простодушного пуншем і випровадили з адміральського корабля.
Гурон образився на колишніх друзів і став на захист співвітчизників. Розпочавши стрілянину по англійцях, він убив трьох, поранив адмірала і цим своїм вчинком вселив відвагу у душі французів. Вороги втекли, а співвітчизники прославляли Простодушного.
Але юнак підбив усю молодь іти на визволення своєї нареченої. Почувши про це, суддя, який відсиджувався у льоху, сповістив військових, і Простодушного з компанією повернули додому.
Дядечкові і тіточці стало зрозуміло, що з їхнього племінника ніколи не буде священнослужителя, зате буде хороший військовий.
Під час бою Простодушний знайшов повний грошей гаманець, який, можливо, належав адміралові. Воєначальники і старші офіцери дали йому безліч посвідчень з тим, щоб він вирушив до Версалю за винагородою. Дядько з тіткою теж дали йому грошей на цю подорож, сподіваючись, що племінник прославиться на всю провінцію. Юнак же мріяв одержати у короля дозвіл на шлюб з коханою де Сент-Ів.
Глава VIII
Простодушний вирушає до королівського двору. Під час подорожі він вечеряє з гугенотами
Подорож Простодушного пролягала через місто Сомюр, яке здалося йому малочисленним. Про свої враження він висловився у готелі за вечерею. На що одержав відповідь протестантів, які теж перебували в готелі. Протестанти повідали юнакові своє горе, бо внаслідок відміни Нантського едикту п"ятдесят тисяч французьких протестантів змушені були тікати з батьківщини, щоб уникнути насильницького повернення в католицизм. Протестанти приєднувалися до англійських військ і брали участь у війні з колишніми співвітчизниками.
Простодушний, розчулений почутим, пообіцяв відкрити істину королю і цим допомогти протестантам. А потім запросив усіх присутніх на своє весілля, дозвіл на яке теж сподівався випросити в монарха. Співбесідники вбачали в Простодушному або переодягненого мандрівника-вельможу або королівського блазня.
За столом сидів переодягнений ієзуїтський шпигун, який відправив на гурона донос. Простодушний прибув у Версаль одночасно з цим доносом.
Глава IX
Прибуття Простодушного у Версаль. Прийом його при дворі
Прибувши у Версаль, Простодушний під"їхав до королівського палацу з боку кухонного двору і спитав у слуг, о котрій годині можна побачитись з королем. Паланкінщики¹ осміяли його. Юнак вчинив бійку, яку вдалось припинити одному з королівських охоронців. Простодушний познайомився з гвардійцем і дізнався від нього, що потрапити на прийом до короля можливо тільки пройшовши ряд нижчих чинів. Один з військових чиновників, ознайомившись з посвідченням Простодушного, сказав, що юнак зможе купити собі чин лейтенанта. Простодушного образила така пропозиція, він почав суперечку з військовим, вимагаючи собі чин безкоштовно, посилаючись на ті заслуги, які виявив у бою. Тим часом у Версаль прийшло два листа. Один лист одержав духовник Людовика XIV отець де ла Шез з доносом на Простодушного за співчуття гугенотам. Другий лист одержав наближений до короля вельможа де Лувуа від судді, який звинувачував Простодушного у намірах підпалювати монастирі і викрадати дівчат.
Внаслідок цих доносів юнака заарештували і відправили до Бастилії. Його помістили в камеру, де вже два роки сидів в"язень Гордон із Пор-Рояля.
¹ Паланкінщики- носії критих носилок для багатіїв.
Глава X
Простодушного заточили в Бастилію з янсеністом
Перебування в Бастилії не пройшло безслідно для Простодушного, і він самовдосконалювався, вивчаючи різні науки, обговорював з янсеністом цікаві богословські проблеми. Ознайомившись з історією Франції, Простодушний дійшов висновку, що «...історія - це не що інше, як картина злодіянь і нещасть».
Сам опинившись у біді, Простодушний хвилювався за тих людей, яких любив значно більше, ніж самого себе.
Глава XI
Як Простодушний удосконалює свої здібності
Простодушний захопився філософією. Його освічений друг знайомив юнака зі своїми потаємними думками і міркуваннями про життя, мистецтво, історію. Гордон дивувався талановитому юнакові. Ті науки, які старий в"язень вивчав протягом п"ятдесяти років, юнак осягав за лічені місяці.
Розпочавши вивчення астрономії, Простодушний шкодував, що в заточенні не може бачити неба.
Глава XII
Що думає Простодушний про театральні п"єси
Серед книг, які читав Простодушний, було чимало п"єс. Найбільше йому сподобалась п"єса «Тартюф». Але коли Гордон запропонував йому п"єсу, яка вважалася найкращою, юнак, прочитавши, відповів, що цей твір йому не сподобався, бо ця п"єса «подібна тим людям, які часто бувають невартими тих місць, які посідають. Кінець-кінцем це справа смаку; мій смак, цілком можливо, ще не склався; я можу і помилятись; але вам відомо, що я звик говорити те, що думаю, або, швидше, що відчуваю». Потім юнак почав читати уривки з п"єс, які йому сподобались.
Глава XIII
Чарівна де Сент-Ів їде в Версалі
Близько року провів Простодушний у в"язниці. За цей час його родичі і кохана одержали один лист від гвардійця з Версалю про те, що юнак знаходиться у в"язниці.
Стурбовані зникненням племінника, дядько і тітка, заручившись підтримкою кількох церковних чинів, поїхали на його розшуки. Вони побували, навіть у королівського духовника отця де ла Шез. Той пообіцяв допомогти, але не дотримав слова. Брат і сестра повернулись ні з чим, нічого не дізнавшись про племінника.
Тоді на пошуки зібралась чарівна де Сент-Ів. З цією метою вона навіть втекла з дому, адже брат вирішив віддати її за сина судді. Дівчина, щоб не викликати підозри, була з усіма лагідною, а вночі, напередодні весілля, поїхала у Версаль.
Вона старанно заплутувала сліди, і це їй вдалось - абат з суддею та його сином поїхали навздогін у Париж.
Мадемуазель де Сент-Ів розшукала гвардійця, щоб переконатись у тому, що коханий живий. Гвардієць також дав їй поради, до кого можна звернутись за допомогою. Названих благодійників не виявилось у Версалі, тому де Сент-Ів вирішила звернутись до останнього з них - пана де Сент-Пуанж.
Глава XIV
Успіхи Простодушного у мисленні
Простодушний швидко опановував науки. Цьому сприяли і його варварське виховання, і його душевні якості: він бачив життя таким, яким воно є.
Юнак жалів старого янсеніста, проте доводив йому, що янсенізм - це секта, а кожна секта проповідує помилкові погляди. Старий в"язень не раз замислювався над юнаковими словами, аж доки його не взяли сумніви щодо правильності цих поглядів.
Але в одному судженні в"язні були одностайними: людина має право бути вільною і щасливою. Старий янсеніст навіть змінив своє ставлення до кохання і став повіреним у сердечних справах Простодушного.
Глава XV
Чарівна де Сент-Ів не погоджується на сумнівні пропозиції
Закохана де Сент-Ів жила надією на визволення Простодушного. У супроводі приятельки, у якої оселилась, дівчина пішла на прийом до пана де Сент-Пуанж.
Побачивши там свого брата, вона злякалась, але приятелька підтримала її. Коли абат вийшов з приймальні, дівчина увійшла туди. Всі присутні були вражені її красою. Пан де Сент-Пуанж пообіцяв допомогти її героїчному коханому, але запропонував продовжити бесіду увечері, оскільки справа виявилась складною.
Панна де Сент-Ів погодилась, знову прийшовши зі своєю приятелькою.
Приятелька залишалась у передпокої, коли відбувалась бесіда. Втративши всілякий сором, де Сент-Пуанж запропонував прекрасній бретонці зрадити коханого в ім"я його свободи. Дівчина вийшла з покоїв мовчазною і збентеженою, а згодом розповіла про пригоду своїй богомольній приятельці. Та, у свою чергу, запропонувала панні де Сент-Ів звернутись за порадою до впливового священика.
Глава XVI
Де Сент-Ів радиться з ієзуїтом
Вислухавши сповідь прекрасної де Сент-Ів, ієзуїт обурився на грішника. Цей гнів тривав до тих пір, доки він не узнав імені спокусника, яким був пан де Сент-Пуанж. Злякавшись впливого вельможі, священик навів дівчині приклади, за якими церква не лише відпускала гріх жінці, яка зрадила чоловіка, а й виправдовувала цей гріх, якщо він був спрямований на порятунок коханого.
Чарівна де Сент-Ів вийшла від ієзуїта ще більш зляканою і розгубленою.
Глава XVII
Доброчинність вимагає її падіння
Панна де Сент-Ів просила свою приятельку вбити її. Але та продовжила вмовляння, розповівши про те, що це єдиний засіб врятувати життя Простодушному, до цього засобу вдаються всі жінки, щоб підвищити посаду або чин своїм чоловікам.
Проте дівчина була збудженою, хотіла скаржитись навіть королю. ЇЇ приятелька вбачала в цьому шкоду. Тим часом надійшов лист від спокусника з запрошенням на вечерю і діамантовими сережками.
Приятелька супроводжувала дівчину на вечерю, силоміць вділа їй у вуха сережки, а після вечері непомітно зникла.
Господар показав дівчині наказ про відміну арешту, про грошову винагороду та про призначення Простодушного на військову посаду.
Після тривалого опору, сліз і боротьби дівчина змушена була скоритись долі.
Глава XVIII
Вона звільняє коханого і янсеніста
Тримаючи в руках наказ про звільнення коханого, панна де Сент-Ів прибула в Париж.
Начальник в"язниці викликав Простодушного до себе (він співчував юнакові, бо був чесною людиною). Закохані на радощах знепритомніли. А прийшовши до свідомості, розповідали одне одному про все, що відбулось з ними. Закохана дівчина приховала свою страшну таємницю, щоб не завдавати страждань Простодушному. Але коханий попросив її звільнити і його старого приятеля, який замінив йому батька.
Панна де Сент-Ів погодилась заради коханого і на це. Вона написала листа своєму спокуснику, той надіслав наказ про звільнення янсеніста і прохання про побачення. Дівчина відмовилась від зустрічі з заступником міністра Сент-Пуанжем, а Простодушний тим часом побіг звільняти друга.
Глава XIX
Простодушний, чарівна де Сент-Ів та їхні родичі збираються разом
Благородна красуня нарешті опинилась у колі рідних. Брат вибачався перед нею, пріор та його сестра плакали на радощах. Панна де Сент-Ів розповідала про зміни, які відбулись у Простодушному.
Тим часом юнак повернувся разом зі своїм другом, розповів усім, як старий Гордон допоміг йому змінитись на краще. Абат дивувався тій вазі, якої набула його сестра при дворі.
Але в цей час з"являється приятелька панни де Сент-Ів і переконливо пропонує дівчині їхати з нею, повертаючи також і сережки.
Простодушний почув розмову жінок і насупився, його наречена зблідла. Дівчина кинула на підлогу сережки, сказавши своїй приятельці: «Ви згубили мене! Ви мене вбиваєте».
Посланниця зникла, а чарівна де Сент-Ів, відчувши себе пригніченою, лягла в ліжко, не вийшовши до вечері.
Присутні слухали розповіді янсеніста, говорили про весілля, Простодушний мріяв про щасливе життя.
Тим часом абат підійшов до сестри і був вражений її станом - у дівчини почалась лихоманка. Сусід-лікар виявився неуважним, призначив погані ліки, і стан хворої погіршився. Моральний стан дівчини теж шкодив її здоров"ю, можливо, більше, ніж ліки.
Глава XX
Чарівна де Сент-Ів помирає, і які випливають з цього наслідки
Викликали іншого лікаря, але він теж не допоміг дівчині, бо вмів лише сваритись з колегами. За два дні хвороба стала смертельною. Сім"я зібралась біля її ліжка. Наречений плакав, промовляв ніжні слова. І лише при слові «дружина» вона вигукнула, що не гідна цього звання, а гідна лише кари. Вона зізналась присутнім у всьому, що її так гнітило. Але наречений сприйняв її вчинок не як провину, а як пожертву заради кохання. Слова Простодушного ніби додавали дівчині сил.
Але несподівано прибув посланець королівського двору до пана пріора. Лакей отця де ла Шез писав, що його преподобіє знає про несправедливість, яка відбулась з племінником пріора і запрошує абата Керкабона з племінником на прийом, де обов"язково згадають Простодушного. Юнак розірвав листа на дрібні шматки і кинув в обличчя посильному. Дядько писав письмове вибачення за вчинок племінника.
Тим часом чарівна панна Сент-Ів помирала. Останніми її словами були слова кохання до Простодушного.
Юнак не хотів жити. Родичі намагались запобігти самогубству.
Горе нареченого не можна висловити, адже «суворе і грізне мовчання Простодушного, сумні його очі, тремтячі губи, тремтіння, яке проймало його тіло,- все це сповнювало серця присутніх сумішшю співчуття і жаху, що сковує всі душевні прояви, відбирає мовлення, даючи змогу вириватися кільком незв"язним словам».
У той час, коли два священики відспівували померлу, з"явився де Сент-Пуанж з її приятелькою. Вельможа закохався у красуню де Сент-Ів і вирішив сам прийти за нею. Але дізнавшись про смерть чарівної бретонки, розкаявся і заплакав. Вельможа повинився перед Простодушним, пообіцявши загладити провину навіть якщо на це потрібно буде ціле життя.
В першу мить Простодушний хотів убити спочатку кривдника, а потім себе. Але він не мав при собі зброї і за ним пильно стежили.
Час змінює людей. Простодушний став хорошим офіцером, але до кінця днів беріг пам"ять про кохану. Тітка пишалась своїм племінником. Абат де Сент-Ів і пріор одержали вигідні посади. Старий Гордон одержав прихід і до кінця днів дружив з Простодушним. Сережки залишились у версальської приятельки панни де Сент-Ів.
Сочинение
Французский просветитель XVIII столетия, Вольтер был отчаянным врагом религии. Он показывал в своих произведениях лицемерие служителей церкви. Свое отношение к церкви писатель высказывал в драмах «Магомед» и «Орлеанская дева», в философских повестях, в частности в повести «Простак». Историки называют XVIII столетие «веком Вольтера». Просветитель и философ был властителем умов всего мира, его обожествляй и ненавидели. Монархи считали Вольтера ее главным виновником революции, хотя не Вольтер был причиной революции, быстрее, логика исторического процесса вызвала Вольтера к жизни. Феодальная Франция, опустошенная аристократами, переживала тяжелые времена, люд бунтовал, церковь и дворяне богатели, владея половиной земель. Уже родилась буржуазия, которая была ограниченна в своем росте.
На берег цивилизованного общества море выбрасывает неизвестного юношу, все решили, что он индеец. Новоприбывшего назвали Гуроном, или Простаком, и что важнейшим для общества было окрестить Простака. Они не обращают внимания на то, что Гурон уже имеет свою веру, для общества он чужак, пока не уверует у их бога. Это должны состояться добровольно, поэтому Гурону рассказывают о Боге, дали читать ему Библию - Новое Завещание. И Простак воспринимает все, как есть, так как не привык к условностям. Его интересуют простые вещи, он спрашивает с любопытством ребенка. Именно через Гурона Вольтер пытается показать своим читателям отрицательные или бессмысленные стороны любой веры. Дав обещание стать добрым христианином, Гурон старается все делать, как написано в Святом Письме. Услышав исповедь, Простак возражает: ни один из апостолов не исповедовался! И когда все же потребовали исповедаться, юноша даже побил монаха-францисканца. Со временем крещение таки происходит в храме, но только в присутствии прекрасной мадемуазель где Сент-Ив.
Много приключений ждало Простака, он пройдет всю Францию, дорогой в Вершль увидит следствия и отличия Нантского эдикта, когда протестантов без согласия обращали в католическую веру. Простак спрашивал, чему король соглашается на насилие ради того, чтобы угодить Ватикану. Наивный простак. Он даже обещает жителям, встретив короля, Открыть ему истину. Простак был уверен, что зная истину, нельзя не сказать про нее. Мысли его были услышаны иезуитом Лашезом, который написал донос. Позднее герой Вольтера окажется в Бастилии рядом с последователем религии янсенистов. Писатель смеется над любыми религиозными течениями, все ОТЛИЧИЯ которых состоит в мелочах.
С помощью отца Гордона Гурон выучил геометрию, философию, физику и уже был способен вести диалог со своим учителем о воле, благодати и свободе выбора. Послушав философские сентенции о том, что весь мир создал Бог, Гурон говорит, что тогда и грех также создал Бог, кто отдает нас во власть злую, то он и есть источник зла. Отец Гордон постоянно исправляет Гурона и разъясняет происхождение добра и зла. Остросатирические произведения Вольтера заставляли читателей ставить, как и Гурон, вопрос и искать на них ответ, а отыскав их, чувствовать обманутыми. После своих книжек в мире Вольтер некогда не чувствовал защищенным и с улыбкой говорил, что его нигде не примут, ему никуда бежать, так как он всю жизнь обижал и христиан, и мусульман. Свои сомнения Вольтер направлял на служителей культов, большей частью были корыстными и жадными. Его произведения осуществили революцию в умах многих людей и освободили их от головокружительной бессмыслицы. Наконец сегодня именно благодаря Вольтеру человечество вообще и каждый человек отдельно сознают свое право на веру и безверие и право избирать ту религию, которую считают наиболее пригодной для себя. И как не согласиться с Вольтером, который два столетия назад говорил, что
* «пророчества, чудеса, волхвование, преобразование, растолкованные сны, которые решат судьбу как империй, так и маленьких племен: здесь звери, которые говорят там звери, которых сделали богами, боги, преобразованные на людей, и люди, сечении на богов. Если уже нам так нужны басни, то пусть они будут хотя бы истины!»
Своеволие короля, дворянства, духовенства и чиновничества, нежелание решать проблемы, критика и насмешки, которые воплощались в художественных произведениях - от уличных песен к сценическим произведениям, в прозе и поэзии. Вольтер говорил, что «наилучшее правительство то, при котором подчиняются только закону». И подчиняться нужно не законам, а своевольному королю. Тема взаимоотношений правителя и народа присутствующая во многих произведениях Вольтера. В Франции, где оказался герой философской повести Вольтера «Простак», две власти - короля и папы. Для большинства населения страны и король, и папа - не достижимые звезды, между ними большое расстояние, заполненное чиновниками и монахами. В государстве есть армия, которая ведет войну, но это война не за независимость государства. Ради королевской власти. За любой чин или должность плати, даже когда у человека большие заслуги перед властью. Так простоватый Гурон получил повышение за свои военные подвиги, и получил место в Бастилии.
Королевские чиновники, описанные Вольтером, пользуются своими должностями для удовлетворения любых своих нужд. Они берут взятки, унижают тех, кто обращается к ним по помощь. Так Сенгпуанж, помощник министра, бесчестит волшебную мадемуазель где Сент-Ив, так как привык к такому поведению, Конечно, мадемуазель самая соглашается на такой шаг, и к этому ее подталкивает иезуит отец Здесь-И-Там. Он находит оправдание ее пожертвованию в образцах текстов Блаженного Августина, который восхвалял покорность.
* «Знайте, дочь моя, уже если иезуит ссылается на блаженного Августина, то этот святой сказал истину…» - сквозь слезы смеется Вольтер.
Церковь освящает грех, если ей это удобно, а чиновничество не проникается чувствами тех, кого оно надувает, Вольтер описывает развратных детей вельможных родителей, армию шпионов-доносчиков, КОТОРЫЕ без душевных мучений продают родных братьев за достижение должностей. В своих философских повестях Вольтер не старался изображать глубокие характеры и чувства. Страницы своих книг он использовал для борьбы против государственного угнетения, насилия.
Интересно то, что он был отчаянным неприятелям монархии как государственного устройства, но уважал русскую императрицу Екатерину Вторую. В своих философских повестях Вольтер описует «страну киммерийцев», где он видит только расцвет искусств, блеск и славу, и царствование дикой природы. Он восхвалял терпимость императрицы и ее уважение к Другим нациям, идеализировал Россию, презентовал Европе ее «просвеченную» государыню.
